Очі кольору неба (моя перша спроба щось написати)
Пролог
І ти вже не прийдеш до мене, не обіймеш, не скажеш своє ніжне «Привіт, кохана.».Ти більше не подаруєш мені своєї чарівної посмішки, не заглянеш у мої, закохані в тебе, очі. Коханий, повернись! Але ні. Я так не можу… Ти зрадив вже не вперше. Я сама тебе прогнала, викреслила зі свого життя. Це стається знову. Щось ніби здавлює, заганяє мене у куток, робить мене непомітною, сірою, нікчемною жінкою. Ненавижду бути зрадженою. І кришталеві сльози знову покотились по моїх блідих щічках, які ти так ніжно обіймав та цілував… На цей раз я не пробачу. Це остаточне рішення. Але як можна не пробачити його, такого рідного, такого ніжного, такого коханого...
А скiльки таких рiдних ще буде, не переймайся.
так-так.)
Це скоріше мій нарис для роману.
Хочу спробувати написати.
Доки є натхнення, записала, щоб не забути)
А я думав ти шукаеш другу половинку.
я обрала самотнісь.
це мій стиль життя.
В 15 рокiв? Чому?
так у 15( майже 16 :D).
Можливо тому, що кохання знецінено.
Слово «кохаю» втратило свою силу. Це порожній звук...
Нi, це не так. Може рiч у тим, що ти ще не зустрiла свое кохання?
ну можливо. та і я сама якось не звикла до кохання.
я доволі замкнута людина. і рідко кого впускаю у своє життя.
I не впускай, а то буде боляче. Коли зустрiнеш — зрозумiеш це.
дякую, за пораду.
та поки мене приваблює самотність.
Гм, 15, а може воно й найкраще у цьому віці побути сомотньою, піддтягнути ,, хвости,, у навчанні, та все таке інше, а кохання, що кохання, воно нікуди не подінеться, ти ще дужа молода, і в тебе все найкраще сто пудово ще попереду
так-так. напевно.
та й мені, на відміну від моїх однолітків, грає дитинство