Був прекрасний, весняний ранок. Сонячний промінчик зазирнув у мої, щойно відкриті, блакитні оченята. Сонна, по дитячому мила, оповита білою теплою ковдрою, я піднялася з ліжка й зазирнула у віконце. Ледве відчутний холод, змусив моє тіло здригнутись. Холодно — подумала я, прямуючи до дерев'яних, гарно оздоблених дверей, спальної кімнати.

 Сьогодні понеділок. Цей день завжди несе для мене, якусь несподіванку, певну магічність. Пам'ятаю, дитиною, мені бабуся казала, що як розпочнеш тиждень, так його і проведеш. Не пригадую такого понеділка, щоб я кудись та у щось не вляпалась.

 Спускаючись по сходах на перший поверх, а їх тут було рівно 35, я будувала плани на сьогоднішній день. Кінчик білої ковдри волочився за мною по підлозі. 25 сходинка… Я завжди на ній спіткаюсь. Будь вона 25 зверху або 25 знизу, але обов'язково перечеплюсь. Я і обережність — це два антоніми, це щось неможливе. Годі!- крикнула я своїй підсвідомості.Потрібно мислити позитивніше Отже дійшовши до кухні, я поставила чайник, щов зробити кави. Раптом задзвонив телефон. Я швидко підняла слухавку.

— Ало! Привіт, Аліса! — почула я, не встигнувши нычого сказати. Це була моя найкраща подруга Катрін. Як я рада її чути.

— Привіт, сонце! — із милою, невимушеною посмішкою на губах, відповіла я. — Як поживаєш?

— Все прекрасно. Навіть не просто прекрасно, а неперевершено. Ти коли збираєшся мене відвідати? Я вже тебе місяць як чекаю. 
— Вибач. — сказала я із ноткою сорому —Ніяк часу не могла знайти. Сьогодні в мене вільний день. І якщо ти непроти то я завітаю до тебе...-не встигла я договорити як у відповідь почула...

— Чудово. Рівно о 16.00 я чекаю на тебе біля бару.

Ненавиджу це місце. Подумки сказала я, але всеж таки погодилась. 

— Ось і домовились  — радісним та щасливим голосом промовила Катрін.

  Закипів чайник. Я, все ще загорнута у ковдру, тримаючи в долонях, подаровану татом на мій 16 День Народження, чашку із запашною кавою, замислилась. Почуваю себе якоюсь самотньою, незахищеною. Вперше у житті мені закортіло закохатись.Можливо через те, що мені набрибла вічна самотність, а можливо через те, що за вікном весна. Ось вона, оспівана музиками, возвеличена поетами, зображувана художниками, пора кохання, милих дрібничок, коктельних спідничок. Це пора романтики. Закохані парочки ходять, тримаючись за ручку, цілуючись, не помічаючи нікого навколо. Яка банальність. Уся ця романтика ніколи не вабила мене. Я ніколи не кохала. Мені не знайоме це почуття.

Пролог          

   І ти вже не прийдеш до мене, не обіймеш, не скажеш своє ніжне «Привіт, кохана.».Ти більше не подаруєш мені своєї чарівної посмішки, не заглянеш у мої, закохані в тебе, очі. Коханий, повернись! Але ні. Я так не можу… Ти зрадив вже не вперше. Я сама тебе прогнала, викреслила зі свого життя. Це стається знову. Щось ніби здавлює, заганяє мене у куток, робить мене непомітною, сірою, нікчемною жінкою. Ненавижду бути зрадженою. І кришталеві сльози знову покотились по моїх блідих щічках, які ти так ніжно обіймав та цілував… На цей раз я не пробачу. Це остаточне рішення. Але як можна не пробачити його, такого рідного, такого ніжного, такого коханого...

Ти схожа на серпневу ніч.
Така ж неквапна і спокійна,
Така ж холодна й непокірна,
Так само повна протиріч.

Серпнева ніч: прозорість неба,
Падіння яблук, лиск очей,
Падіння одягу з плечей,
Падіння в ніч, падіння в тебе.

Ти схожа на серпневу ніч.
Така ж терпка й холоднороса,
Глибокоока й чорнокоса,
І в глибині — горіння свіч!

Казкова жінко, в тому й річ,
Що не дожить мені до ранку —
Ти поглинаєш без останку!
І я біжу тобі навстріч…
Ти схожа на серпневу ніч.

Слово «зайнятий» — це повна  нісенітниця, його зазвичай вживають осли.

Слово «зайнятий» подібно зброї масового ураження, яка одним залпом може  зруйнувати будь-які відносини.

Надзвичайна «зайнятість» може  здатися переконливим виправданням, але на ділі за цим поняттям завжди ховається чоловік, який не був зацікавлений у тому, щоб  вам зателефонувати.

Пам'ятайте: у чоловіків завжди знайдеться час, щоб домогтися того, чого вони хочуть.

Мені подобається це життя, чому воно не відноситься до мене з такою ж взаємністю?

Сльозами-медами кохання стіка,
Летить у безодню крилатим Ікаром.
Ми поруч, а відстань між нами така,
Як між Антарктидою й Мадагаскаром...

Він тихо спускався дерев'яними сходами, без зайвого клопоту, майже невимушено дивився на пошкрябану підлогу...
У неї знов нова сукня, сьогодні вівторок, ця остогидла буденність постійно надокучала. 
У своїх віршах, поемах, постійно згадував її тендітні обриси.
Самотній одинак, який ніколи не куштував кохання на смак, проте завжди писав про нього..
Знов нава геніальна фраза з вуст його щирих і знов на смітник, всі слова оці ніжні про справжнє кохання, турботу, знаєш, ти параноїк нічого не вартий старий дідуган, а життя воно віртуозна драма і все..
А зараз йди і скажи про кохання своє, старий!!! Досить колупатись у носі, рішуче дій!
Поцілуй її в шию торкнувши руками жабо..
Вона скаже: «кохаю тебе», ти запитаєш: «давно?»

Цей народ не так просто знищити.

Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки.

Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди тремчу од жаху…

всі такі дивні… ось довіряєш їм, любиш, а вони якби і взаємні, але якби і ні. тебе любять, але не поважають, не цінують. таке враження буцім-то ти можешь піти, а тобі й допобачення не скажуть. але не так це!.. скажуть, затримають, але ти не схочеш вже бути тут. ти захочеш щоб тебе цінували не після твого прощання, а завжди. от навіть зараз. тобі було б приємно… як жаль, що цього не буде. не буде поки що. поки я не піду. не кудись, а звідкись. я ж не витримаю, я також не залізна. звичайна сильна дівчина. навіть смішно, я сильніша свого хлопця, минулого хлопця і брата, всіх разом взятих. невже таке може бути? так, тепер я в це вірю. коли це відбувається з тобою ти починаєш вірити. по-справжньому… а не так, щоб комусь сподобатись чи заспокоїти. все це дурня, треба бути собою. поганим собою. тоді ти побачиш все справжнє. якщо ти не маскуєшся, то і інші також. але не вірю, що всі будуть показувати свою ,, сутність,,. який же дурень згоден зразу показати, що він паскуда?...