всі такі дивні… ось довіряєш їм, любиш, а вони якби і взаємні, але якби і ні. тебе любять, але не поважають, не цінують. таке враження буцім-то ти можешь піти, а тобі й допобачення не скажуть. але не так це!.. скажуть, затримають, але ти не схочеш вже бути тут. ти захочеш щоб тебе цінували не після твого прощання, а завжди. от навіть зараз. тобі було б приємно… як жаль, що цього не буде. не буде поки що. поки я не піду. не кудись, а звідкись. я ж не витримаю, я також не залізна. звичайна сильна дівчина. навіть смішно, я сильніша свого хлопця, минулого хлопця і брата, всіх разом взятих. невже таке може бути? так, тепер я в це вірю. коли це відбувається з тобою ти починаєш вірити. по-справжньому… а не так, щоб комусь сподобатись чи заспокоїти. все це дурня, треба бути собою. поганим собою. тоді ти побачиш все справжнє. якщо ти не маскуєшся, то і інші також. але не вірю, що всі будуть показувати свою ,, сутність,,. який же дурень згоден зразу показати, що він паскуда?...