Дорослі дуже люблять цифри.

Коли розповідаєш їм, що у тебе з'явився новий друг,

вони ніколи не запитають про найголовніше. Ніколи вони не скажуть:

«А який у нього голос? В які ігри він любить грати? Чи колекціонує метеликів?»

Вони запитують: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?»

І після цього уявляють, що пізнали людину
.

В конце концов, мы живём в век,

когда люди уже не представляют ценности.

 Человек в наше время — как бумажная салфетка:

в неё сморкаются, комкают,выбрасывают,

берут новую, сморкаются, комкают, бросают…

Люди не имеют своего лица.

Телевізор — це просто маленьке прозоре віконце в трубі духовного сміттєпроводу.

У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

Те, що здається добрим одній людині, іншому представляється злом. І немає в цьому світі нічого досконалого, немає ні абсолютно білого, ні абсолютно чорного. Люди і все, що з ними пов'язано, сіруватого відтінку.