Вона пішла… В душі протест,
В очах лиш сльози і надія.
Що думав ти? Вона твоя тепер?
Піти від тебе не зуміє?

А ні! Не вийшло, утекла…
Відчула подих волі.
Вона ж твоєю ніколи й не була,
А лиш корилась долі.

Ну а тепер? А що тепер?
Невже ти швидко все забудеш?
Навіщо мучив ти її?
Ти ж знай що й сумувать не будеш.

Вона ж усе життя цвіла для тебе:
З дитинства слалась за тобою тінню,
Любила, плекала, переступала через себе,
Зрутинила своє життя по твоєму велінню.

Навіщо ж ти глумився так над нею?
Вона вірила тобі весь час.
Ти взяв і обложив своє життя брехнею,
А все взяло й відкрилось так на раз.

Не сперечаюсь, важко зараз їй,
Але щастя ще своє вона знайде.
Переживе вона цей біль і смуток свій.
Я впевнена, що гідний її жде.

Адже вона, як не зіпсоване дитя:
Не зрадить, підтримає і зрозуміє.
Вона віддать готова і життя
За тих, хто прийнять її зуміє.

Ну а тепер ти сам, можливо тобі смішно,
Можливо кажеш ти, що краще так,
Що дихати тобі без неї вільно,
Але ж в душі у тебе кавардак.

Бо де ж ти знайдеш ще таку?
Отак подумай і збагни це!
І не плекай надії нить тонку –
Вона пішла. Вона вже не вернеться…